Блог ім. Vdroid → як я продався, частина 13, епілог

34

Тут і тут, тут про скутер, тут про екіпіровку, тут глави про людей і сервіс, знову про людей і навички, тут про дурнів і дороги, про місто і самокати

Ну і під кінець треба, мабуть, підсумувати мої пригоди. Це цілком короткий опус.я радий, що у мене був такий досвід. Я багато виніс з цієї роботи, було як мінімум не нудно, а як максимум — я виправдав всі вкладення в екіпіровку, яка залишилася зі мною, я отримав досвід міського водіння, за який мені ще й заплатили.я надивився красот міста, від яких відвик — одні світанки над москвою-рікою чого коштували.естетика сильно рятувала, до слова. Спостереження прекрасного знімало негатив від важкої праці, поганих доріг і непозитивного спілкування.прекрасна архітектура (оскільки працював я в основному в центрі), красиві пейзажі, річки і парки — все це надавало сил, а в умовах сильного стомлення ці інструменти працювали. Чи пораджу я комусь повторювати подібне? швидше ні, ніж так. Для мене це була пригода, я отримав масу нових вражень, але заплатив за них потім, втомою, нервами і розтягнутими м’язами. (розтягнутий правий лікоть я лечу досі, підозрюю тунельний синдром, але це окрема тема, нехай лікар мені скаже спочатку). У моєму випадку це вправа-я на сором своєму людина, завжди відчуває страх, і кожен виїзд вчився цей страх долати, навчився користуватися страхом як ще одним інструментом — він попереджав мене про небезпеки і допомагав зосереджуватися.як заробіток-ну так собі. По-перше треба розуміти, що за ті 50-60 тисяч на місяць, які я заробляв, кожну зміну я ризикував життям і здоров’ям, а при нинішньому стані справ ніхто водія мопеда страхувати не стане, і будь-яке невірне рішення повністю моя відповідальність. Потім це все ж сезонний працю, в якому багато що залежить від обставин, на які ти вплинути не в силах: погода, день тижня, законодавство, ковід…коротше шкода перевищує користь. Другий раз я подібне повторювати напевно не стану. Подивлюся, може є варіанти цікавіше. Ну або наймуся куди-небудь ще, на» людську ” роботу.коли працюєш в обслузі вчишся такої собі “примарності”, мені іноді здавалося, що я невидимка, шастає серед людей, така собі тінь, що змушує чарівні колісниці працювати.бачив і всякі приємні картинки-завжди цікаво заглянути в заклад, де сидять адекватні симпатичні парочки, романтика прям рікою, згадуєш себе в юнацтві — приємно.зі мною часто заговорювали просто люди на вулицях, хтось цікавився заробітком, хтось мотоциклом, а хтось просто жадав спілкування.як то біля клубу ” пропаганда» до мене підійшов хлопець з питаннями про хонду, ми розговорилися, він сказав, що професійно займається доставкою, розповів, що в гарячий сезон можна заробити тисяч двісті на місяць і роздумував прикупити собі gyro, щоб мати можливість їздити взимку.при всій хондовской триколісці я слабо собі уявляю впевнений пілотаж цього апарату на зледенілої московської бруківці навіть на шипованої гумі…я покатався і на своєму бургмане, частіше правда їздив на метро, але чому не вигуляти власний мотоцикл погожим літнім вечором, проїхавши самим мальовничим вечірнім маршрутом по набережних до будинку не поспішаючи. Це сильно додавало позитивних емоцій, шкода, що графік не дозволяв поїхати кудись далеко. До слова пересідати з одного мотоцикла на інший було непросто, все-таки техніка різна, хоч і близька за класифікацією і за вагою.це була авантюра-вона і залишилася авантюрою, в загальному мотоциклізм, як явище по суті своїй авантюра. І для кожного вона своя.засим дозвольте відкланятися і спасибі, що дочитали до цього місця. Поки думаю на написанням наступного тексту. Але це вже зовсім інша історія!