Ранкові потягушки, підйом і швидкі збори. Хотілося їхати. Конкретних планів де буде наступна ночівля не ставимо, висуваємося в бік гуніб глянути фортеця, а там як карта ляже.
Доріжка приємна, макс ведучий і дивиться в навігатор, я ж покірно слідую за ним і кайфую від того, що відбувається))).
По всюди видно сліди роботи техніки. Бульдозери і екскаватори правлять грунтову дорогу після минулих недавно дощів. У селищі мурада макс ледь не отримує рогом в бочину від молодого бичка, потрібно бути уважніше…
Великий завал перед греблею на річці каракойсу, проходимо і піднімаємося на вежу примикає до греблі.
Далі асфальт до самого гуніба. Тут в гунібі, вірніше на під’їзді до нього, ми вперше за весь час стикаємося з хамством. Йдучи в підйом по вузькому і звивистому серпантину макса мало не збиває йде нам на зустріч мерседес. Причому відбувається це все на нашій смузі. Макс ухиляється від зіткнення і йде вперед, я рухаюся слідом тієї ж траєкторією при цьому вислуховую уривки образі від молодого кудлатого хлопчини виліз з мерседеса. Поправ мене читач якщо це не так-наскільки мені відомо пріоритет у того хто їде в підйом і навіть якби макс виліз на зустрічну він з будь-якого був би правий. Короч бог суддя цьому кудлатому, як то кажуть дрібниця, а осад залишився.
Спочатку катнули по природному парку верхній гуніб. Особливо цікавого нічого не побачили, лісова дорога і все. Можливо просто не доїхали. Виїхали на якусь галявину, навколо гори порослі лісом, макс каже – ” всі приїхали!”куди???)))) поржали і рушили в обратку.
Потім знявши екіп і кинувши мотоцикли біля асфальту пехом прогулялися до гунібської фортеці. Від фортеці залишилася лише стіна, дивитися особливо нічого, але піднятися туди варто види тут звичайно ульотні.
Якось не дешево пообідавши в одній з кафешок гуніба вирішуємо метнуться на салтинський водоспад. Тільки підемо туди не по асфальту, а грунтової зрізанням через селище кегер. Ось ця доріжка на фотці, нам туди.)
На середині підйому гальмуємо біля джерела набрати води, тут же до слова є і оглядова з офігенним видом на селище. На оглядовій встречаембухающих))) культурно розпивають коньяк кіношників. Вони знімали якийсь історичний фільм в районі гамсутль, зйомки закінчені, ось і відпочивають. Пропонували грюкнути чарку коньяку, ми відмовилися, ну його. Однак місце де можна добути алкоголь пробили.
Не доїжджаючи селища кегер проїжджаємо занедбані абрикосові сади, на обратке заскочимо сюди обов’язково.
Потім вузькими вуличками села кегер під під захоплені дітвори.
Потім уздовж ущелини ґрунтовкою, якимись городами і скотними загонами в’їжджаємо в селище салта, опиняючись біля водоспаду.
Водоспад салта дуже красивий. Локація офігенська, як і доріжка через кегер, проте всі псують натовпи туристів… Місце реально шикарне, хоч і водоспад бив невеликий тонкою цівкою, місцеві кажуть це через відсутність дощів. Радимо до відвідування рано вранці, поки люди сплять в гостях.)
Як і обіцяли, здійснюємо набіг на абрикосові сади.))) сьогодні ми їм об’їдемося))) їжу першим вибираю дерева, бо призначений був експертом по абрикосу, ну погодьтеся кому як не мені вибирати абрикос) пояснюю хабаровському, що лізти на дерево не потрібно, достатньо по трясти і стигле посиплеться саме. Тут же дегустація)))
Далі знову в гуніб, затарюємося продуктами. Я так само купую полтарушку домашнього вина з під підлоги, вино обзиваю тариф домашній червоне сухе))) тому що продають його в кіоску мегафон))) макс же обмежується безалкогольним пивом. Вечоріє ми покидаємо гуніб і пуляємо на гамсутль, там кинемо намети.
Ось ми і в гамсутль, вірніше на початку підйому тільки проїжджаємо міст через безіменну річечку і розгублено гальмуємо біля кафешок. На зустріч нам йде колоритний бородатий дядько в “пуштунку” і ножем на поясі.
– оооо! эндуристы! здорово мужики! – видає несподівано чоловік, глушимо мотори і поспішаємо. Як виявилося чоловік теж завзятий ендурист з місцевих, ми тут же до нього за порадою де кинути намети. Чоловік вказує місце біля річки за торговими наметами, мовляв вставайте там, вас не потурбують. Тормознув на зазначеному місці, я дістаю з сумки полторашку вина і роблю два великих ковтка — це значить що місце підходяще, сьогодні більше нікуди не їдемо.)))
12 липня.
Застібаємо намети і стрибаємо на мотики, доїжджаємо до двох стовпчиків і натягнутою ланцюга на замку. В принципі можна проїхати, але раз перекрито значить не можна, кидаємо техніку на п’ятачку далі пішки.
На все про все пішло години півтори, облазили містечко, пофоткали його знизу з верху, зсередини та й назад вниз до наметів. Ось вам відео.
Годинах до 12 висуваємося в дорогу доріжку.
— макс, а які пам’ятки у нас на сьогодні? — дорога. – відповідає макс-вона і є пам’ятка!
Йдемо перевалами через кумух-вачі-чигар-річа. Спочатку все ок.
Фоток особливо не робили, просто їхали і насолоджувалися дорогою.
Десь посередині шляху на одному з перевалів вже було не до фоток))) набігли хмаринки і ліванув дощ!!! ми ковзали вниз з перевалу на замилених колесах)))
Весь день брали броди, розмоклі глиняні перевали і селеві наноси на дорогах. На зупинках спілкувалися з місцевими, проїжджаючи кошари відбивалися від алабаїв охороняють незліченні отари овець. Вобщем весело провели час.)))
До вечора дощ припинився, вийшло сонце і ми викотили на сухий асфальт, на під’їзді до селища гоа непогана галявина, тут і кинемо намети!
Продовження слід.
